Історія утворення Нестеренківської сільської ради


Створена 30 грудня 1986 року. До цього тутешні землі були у складі Мар’ївської та Рунівщинської сільрад. Переважна частина населення зосереджена у селах Нестеренки та Мар’ївка.

Взагалі, навколишня територія була заселена дуже давно. На південь від с. Нестеренки, в урочищах Діброва Рунівська та Рубіжна, знайдено поселення доби бронзи (ІІІ – кінець ІІ тисячоліття до н.е.). А на північ від Мар’ївки, зовсім поряд (на території Котелевського району), розташоване знамените Більське городище, відоме як місто Гелон. Ймовірно, з цих земель походив один з «семи наймудріших» стародавнього світу – Анахарсіс.

Коли саме виникли села Нестеренки і Мар’ївка, точно невідомо. Є відомості, що за часів кріпаччини на місці Мар’ївки було село Чехачівка, яке належало панові Чехачову. Він продав свій маєток (а разом з ним і село) дідичеві Запольському. Відтоді назва Чехачівка змінилась на Запольщину. Від дідича Запольського село перейшло у володіння поміщика Мар’єва й отримало нинішню назву, яка вже не змінювалася. На відміну від Чехачівки, що виникла як кріпацьке село, Нестеренки, Головки, Гонтарі, Васильці, Ступки, Страшки – це колишні козацькі хутори, на яких оселилися козаки після остаточної ліквідації Запорізької Січі у 1775 році. Відповідно їхні назви походять від імені або прізвища козака, який заснував хутір та почав обробляти навколишні землі.

Історія донесла до нас й прізвища найбільш успішних господарів та заможних землевласників тих часів. Це козаки Петраш, Кудря, Василець, зять останнього Карнаух, поміщики Старицькі, князь Ернестов. Так, за ініціативи Захара Васильця у 1878 році в Мар’ївці була збудована школа, а її першою вчителькою стала Неоніла Іванівна, яка навчала одночасно три групи (класи).

Майже одночасно зі школою (у 1881 році) у Мар’ївці з’явилася й церква (на жаль, її як і все село у 1943 році спалили німці). Батюшкою був священик Микола Горностай. Його старша дочка Ганна Миколаївна, а згодом – і молодша, Катерина Миколаївна – викладали у школі.

Чимало селян Нестеренок і Мар’ївки працювало на Полтавській залізниці. Вони першими дізналися про Лютневу революцію 1917 року та повалення царизму й повідомили про це односельців.

Коли у березні 1918 року Полтаву окупували австро-німецькі війська, 31-річний Григорій Карпович Момот із с. Васильці створив та очолив партизанський загін, який був доволі чисельним та боєздатним. Після звільнення Полтави у 1919 році багато партизанів влилося в регулярні частини Червоної Армії та рушили на фронт.

Прокіп Тацій, із Мар’ївки, створив супротив, який з 1919 року боровся, навпаки, за повалення Радянської влади. Лише наприкінці 1921 року загін було остаточно знищено. Відчутних ударів більшовикам завдавав і полк петлюрівського полковника Несерви, що дислокувався на сусідніх хуторах.

У 1928 році 11 родин с. Ступки створили товариство по спільному обробітку землі «Зелене поле». Це було перше колективне господарство на території сільради. Згодом з’явились й інші ТСОЗи та артілі. За переказами, керівник нестеренківського колгоспу ім. 20-річчя «Правди» Микола Сидорович Білик докладав зусиль, аби врятувати селян від голодної смерті. В колгоспі було організоване триразове громадське харчування. Цей колгосп був одним з кращих. У 1936 році М.С.Білика обрали головою рунівщинського колгоспу ім. Леніна. Нестеренківську артіль очолив Іван Фисун.

З 1939 року селяни почали приділяти більше уваги тваринництву. Ця галузь була добре розвинена в одному із колгоспів району – «ім. Будьонного», де розводили ВРХ, свиней, коней. Згодом, будьонівці вирішили піти далі й створили звіроферму, де утримували 5 пар єнотів. Звеличувався край й досягненнями своїх односельців. Так, свинарка колгоспу «Перше Травня» Катерина Вільховик прославилася на весь район одержавши у 1939 році по 29 поросят від свиноматки – найбільше в районі!

Мороком прокотилися по Полтавщині роки німецько-фашистської окупації. Ветерани війни, які проживали на території сільради: Михайло Григорович Левченко, Марія Олександрівна Лихолітова, Ольга Євменівна Черняк, Любов Іванівна Головко, Наталія Максимівна Дмитренко, Марія Панасівна Захарченко, Наталія Яківна Карюк, Анастасія Іванівна Кива, Євдокія Іванівна Котенко, Надія Василівна Лапа, Марія Федорівна Момот, Андрій Іванович Горбачов, Михайло Васильович Біль.

Після війни розпочалось відновлення тутешніх господарств. У жовтні 1950 року колгосп ім. Будьонного очолив Яків Мартинович Ігнатьєв. Через сім років господарство було перейменовано на колгосп «Іскра», яке стало мільйонером. До них приїжджали переймати досвід представники інших господарств з різних куточків СРСР.

Окрім сільського господарства, активно розвивалася у сільраді й освіта. У 30-х роках ХХ століття у Нестеренках вже працювала початкова школа, причому розміщувалася в звичайній хаті – дерев’яному зрубі. Під час окупації та в повоєнні роки тут працювала Литвиненко Віра Михайлівна. Тепер завідує школою Наталія Олексіївна Лазеба.

У Мар’ївці земську школу відкрили 14 жовтня 1913 року. Першою завідувачкою 4-річної школи стала Лідія Іванівна Міхно, яка пропрацювала лише рік. У різний час учителями були Тимофій Карпович Литовченко, Ганна Семенівна Журбенко (Чернявська), Чернявський, Крутько, Іван Якович Макаренко, Йосип Панасович Литовченко. До 1941 року Мар’ївська школа мала п’ять випусків і провела у доросле життя близько 150 випускників. У роки Великої Вітчизняної війни чимало з них на фронтах захищали рідну землю. Багато з них полягло на полях кривавої битви, а серед тих, хто повернувся – Герой Радянського Союзу Мохов Михайло Іванович (1922-1982).

У 1993 році у Мар’ївській школі було створено історико-краєзнавчий гурток «Краєзнавець» під керівництвом учителя історії і водночас директора школи Віктора Костянтиновича Захарченка. Після нього на цю посаду прийшла Ірина Миколаївна Романенко. Також директорами школи були Людмила Григорівна Котляревська та Олександр Іванович Писанко.

На території сільради функціонує й Нестеренківська початкова школа, завідуючою якої працює Наталія Олексіївна Лазеба. Усі справи їй передав Микола Данилович Литовченко. До нього нетривалий час у школі викладала Марія Захарівна Литовченко. Періодично за потребою вчителя підміняла Марія Степанівна Литовченко – вчителька української мови з Рунівщини.

Не менше уваги приділяється й самоосвіті селян. З 1956 року бібліотекарем у с. Мар’ївка працює Надія Йосипівна Біль (Кива). Окрім обслуговування читачів у Мар’ївці, вона возила книги в інші села – Нестеренки, Березівку, Лебеді, Васильці, Володимирівку. Брала кілька пачок книг і везла їх велосипедом, залишала в клубі (бо в усіх селах тоді були клуби), а назад забирала вже прочитані книги. Це називалось «пересувна бібліотека».

Ще односельці від простих колгоспників до сільської інтелігенції (вчителі, медики) співали в хорі та відвідували драмгурток. Керівником хору й баяністом був завідуючий клубом Борис Серга. А драмгуртком керувала Надія Йосипівна.

Також у Мар’ївці працювали фельдшер і акушерка, причому акушеркою була дуже гарна й досвідчена медпрацівниця – Галина Дмитрівна Василець. Завдяки їй з’явилося на світ чимало мар’ївчан. Зараз у Мар’ївці працює ФАП, завідувачем якого є Тимчук Софія Василівна. До неї у будь-який час може звернутися за допомогою кожен житель села.

Взагалі, головна гордість будь-якого населеного пункту це його люди. Наприклад, Микола Данилович Литовченко був фронтовиком-кулеметником, який дивом вижив і вмів по-справжньому радіти життю. Був нагороджений багатьма бойовими медалями та почесним званням «Відмінник народної освіти». Він усім цікавився, багато читав, мав широке коло різнобічних захоплень – техніка, рибалка, бджільництво… Під стать йому була й дружина Галина Семенівна – спокійна, розумна, трудяща жінка. Вона працювала листоношею, а відділення зв’язку, що знаходилось аж у Рунівщині. Щодня за будь-якої погоди з важкою сумкою газет та журналів невеличка, тендітна Галина Семенівна долала чималі відстані поміж селами.

Не можна не згадати й Євдокію та Григорія Кудрів. Фрося (так її називали на селі) була завідуючою клубу, а чоловік Григорій Семенович їй в усьому допомагав. Він працював майстром з ремонту радіо, а згодом – і телефонів. Г.С. Кудря був справжнім українським патріотом і виступав за все українське. У 70-ті роки він виступив ініціатором встановлення в селі пам’ятника Т.Г.Шевченку. Правда, спромоглися поставити один лише постамент.

Серед жителів Нестеренківської сільради є справжні герої, яким не раз доводилося дивитися в обличчя смерті та ризикувати найдорожчим – своїм життям. Мешкають тут ліквідатори аварії на ЧАЕС: Сергій Григорович Лазеба, Василь Васильович Афоніков, Надія Степанівна Барбара, Микола Олександрович Вигівський, Ніна Олександрівна Вигівська.

На території сільради проживають й учасники бойових дій на території інших держав – Кива Яків Олексійович і Сподні Володимир Берталонович. Коли розпочалось кровопролиття на Сході України, Володимир Берталонович як досвідчений військовий вирішив захищати Україну зі зброєю в руках. Крім нього, серед учасників АТО – Сергій В’ячеславович Карпенко, Олександр Олександрович Клочко, Олександр Олександрович Воробйов, Олександр Олександрович Петлюра, Олександр Михайлович Колісник, Григорій Володимирович Клочко, Сергій Іванович Веремей, Роман Гаррійович Власенко, Микола Миколайович Качалка, Сергій Вячеславович Карпенко, Євгеній Олесандрович Караваєв. Коли земляки вирушали в зону бойових дій ТОВ «Полтава-сад» надав допомогу в придбанні бронежилетів.

Календар подій

ПнВтСрЧтПтСбВс

Фотогалерея


Відеоканал


Актуальні конкурси


Петиції


Запитати депутата